Ехо літнього відпочинку

Справжня гармонія людського життя починається максимально ізольовано від буденного світу, а саме там, де займається багряними стожарами горизонт, де в унісон співають каскади гірських верховин і пошепки розмовляють смереки…

          Уже завис понад Пслом гонористий вересень, увірвався на шкільне подвір’я багатогранним галасом дітвори, запав у душу ехом першодзвоника, а в пам’яті ще майорять недалекі дні літніх канікул, що добігали кінця участю у Всеукраїнському чемпіонаті зі спортивного пішохідного туризму дивовижними Українськими Карпатами. З 30 липня по 15 серпня 2010 року група туристів у складі 9 учнів Великочернеччинської спец. школи І-ІІІ ст. Сумської р-ної ради під керівництвом учителів Котькало Євгенії Сергіївни, Котькало Олексія Володимировича та Берестовського Віктора Івановича здолала маршрут ІІ кат. складності відстанню 175км.

          Точкою відліку стало чепурне с.Ясіня, що розгубилося сотнями садиб над руслом Чорної Тиси і радо зустрічало гостей сонячною та теплою дниною. А вже за декілька годин туристів оточував невичерпний простір гірської флори. Тут і калейдоскоп перших пригод – перехід р.Довжина, зустріч віч-на-віч із змією, солодко-терпкий присмак чорники. Ночівля біля колишнього вдсх.Довжина була особливо теплою та затишною – бо перша! А зранку, збиваючи взуттям росяне намисто з оксамитової трави, група розпочала крутий підйом через смерековий ліс. Бездоріжжя обумовлювало втому, та наполегливість брала верх. У голові ще довго залишався кларнетовий гомін дзвоників, причепившись від овечої отари, а небо почало сердито супити брови – збиралося на дощ. Проте краєвиди продовжували дивувати – водограй кольорів, симфонія звуків, легкість подиху та свобода думки! Увечері ласували чебрецевим чаєм, жартували та довго не могли заснути через голосну невгамовність Кіндзера Романа.

          Другий день походу видався найважчим з усіх. Особливим випробуванням було підкорення г.Чорна Клива (1719,5м) непролазними хащами сосни альпійської, що залишила на тілі десятки подряпин та синців. Сонце чіплялося за плечі, тулилося гарячими променями до щоки, а натомість – золота засмага його палких поцілунків. День добігав кінця на т/с біля витоку р.Чорна Тиса. Смакуючи вечірньою кавою, ділилися враженнями від панорами з г.Братківська (1788,1м), дивувалися гігантськими розмірами симпатичних мухоморів, а ще – прислухалися до звуків лісу, адже місцеві жителі попередили, що в цих місцях живе ведмедиця з ведмежам – не дуже хотілося отримати їх візит.

          Дорогою на Драгобрат насолоджувалися погожою дниною. Підйом на хр.Свидовець забрав чимало сили, однак був того вартий. На горизонті гордо чепурилися сідобороді хмари, пливли нижче ніг цілими караванами. Туристи траверсували г.Татарука та через хр.Апшинець взяли курс на г.Стіг. Неабияке задоволення отримали від підйомників, що, хоч і не працювали, але спокушали можливістю посидіти та сфотографуватися. Намети розташували неподалік т/с«Драгобрат» і до півночі метушилися біля багаття – готували звечора сніданок, щоб розпочати важкий ходовий день завчасно. А під комфортними спальниками вже ніжилися юні сни: тут і цунамі емоцій, пережитих за день, і тепло дружнього плеча, і безмірна цікавість до майбутніх пригод.

          Г.Близниця-Велика (1872м) ще була оповита вершковим туманом, як група туристів, минувши оз.Івор, уже підійшла впритул до самої вершини. Гілки ялівцю, помережані бісером дощових краплин, хвацько чіплялися за штани, лишаючи мокрі сліди. Іти було важко: підступний підйом, що кожним плато подавав надію на фініш, ніяк не закінчувався, а настирливий вітер пронизував до кісток. Та дивна плеяда хмар, що пінилися під хребтом, компенсувала втому – краса!.. Стежка лягла через пол.Білин. і саме тут спортсменам усміхнулася доля, бо знайшли «щасливу» підкову, яку забрали з собою, як оберіг сонячної та теплої погоди. Проте кілометраж дня домірювали під ще й який громовий оркестр з неабиякими спец ефектами блискавиць. Мокрих і стомлених туристів пустили на ніч у будинок на т/с«Перелісок», де найбільшими розкошами були гарячий душ і м’який двоповерховий настіл для сну та смачна вечеря від спритного кочегара Онишка Андрія.

          До м.Рахів, центру Европи, залишалося всього кілька годин, як воно вже виблискувало золотом церковних дзвіниць. Стару бруківку змінила топтанка навпрошки через сінокос, увінчаний полігранним різнотрав’ям: ромашки-ворожки, синьоокі дзвоники, граційний іван-чай. Якраз тут і запримітили місцеві ґаздині одного з туристів – Гур’янова Вадима, - захоплено назвавши його «молодим файним козариком». У с.Богдан, пройшовши перевірку на прикордонній заставі, розташували табір біля р.Шаул. Пригоди нового дня розпочали у напрямку с.Луки, звідки світ цивілізації все далі і далі залишався позаду. Розмита глиняна дорога значно сповільнювала рух, проте ще завидна дійшли до ур.Балцатул, де ночували поряд із старими кошарами, а один намет навіть поставили всередині пустого сараю на випадок дощу. Та стільки доброго сміху було, коли під час нічної зливи протік дах будівлі і мокрою була не лише палатка, а й рюкзаки з усіма речами. Нічого – зате день, що був запланований як відпочинок, розпочався грандіозним пранням, сушінням одягу та цілою швейною майстернею Мачули Івана. А сонце навшпиньки тікало за обрій під веселі жарти та смішні анекдоти мандрівників, забираючи за собою перегук стоголосих дзвоників овечої отари, що пробігла повз табір, поєднавшись з клекотом безупинної води.

          Чорногірський хребет підкорили в районі г.Дземброня (1877,7м), звідки радіально піднялися на г.Піп-Іван (2028м) і через куліси туману роздивлялися руїни колишньої обсерваторії Білий Слон. А потім – круговерть гірських вершин: г.Мунчел (1998,4м), г.Бребенескул (2035,8м) з однойменним озером, г.Ребра (2001,1м). Натомість стоянка біля ексклюзивної перлини Карпат – оз.Несамовитого, що знаходиться на висоті 1750м над рівнем моря, залишиться в пам’яті двухгодинним приготуванням вечері. І як не намагався розкочегарити Литвиненко Федя, та колючі язики вогняного дракону все ніяк не хотіли облизувати мізер сирих дров. Реабілітувавши організми бубликами із згущеним молоком, на ніч горнулися один до одного через відчутну висотну прохолоду і ще довго слухали казки гір.

          Цього дня походу чекали ще з поїзда. Авжеж – мали підійматися на г.Говерлу (2061м). Поступово долали г.Туркул (1933,2м), г.Данцир (1845,7м), г.Пожежевську (1822,2м), г.Брескул (1911,5м). І здавалося, що до заповітної мрії подати рукою, та її відділяє «енна» кількість незроблених кроків. Тут, щоб напевне повернутися знову, Саша Міліков загубив штани, котрі були прив’язані до рюкзака…Фото на фоні безкінечного простору неба назавжди закарбують вир емоцій. Смак справжньої перемоги над собою був відчутний за кілька метрів до вершини Говерли. З кожним кроком вона відкривалася мольбертом унікальних фарб: цятки ближніх сіл, нитка раніше пройденого маршруту, нерівномірні ласкути лісів та полонин. І стільки радості переповнювало голоси туристів, коли вони телефонували рідним та друзям! А після спуску – традиційна посвята в туристи, адже за плечима перший серйозний досвід.

          Ур.Козьмещик гостинно зустріло групу затишним куточком на березі однойменної річки. Тут було запланованим ще одне днювання, бо кращого місця годі й шукати. А час пролітав невпинно. Молодь ніжилася на сонечку, приймаючи гарячі ванни для засмаги. От тільки Здоровцову Артему такий відпочинок закінчився дружнім жартом – освіжаючої хвилею води крізь солодкий сон. Увечері отримували задоволення від малиново-чорничного компоту, згадували пережиті пригоди і вже по-рідному вдивлялися один одному в очі…

Точкою завершення маршруту було с.Лазещина. Знявшись з обліку на останньому рятувальному пункті, туристи вирушили до м.Яремча на відпочинок. Організувавши табір на березі р.Чорна Тиса, неподалік вдсп.Пробій, учасники походу розгубилися поміж сувенірними лавками. А на заході дня з неабияким апетитом ласували смачнючим борщем! Ще б пак, адже він був майстерно приготований старостою групи Майданом Владиславом. Уже за яскравим багаттям довго сміялися, граючи в «асоціації», особливо вражені артистизмом міміки та жестів Закорка Ігора. Пахло свіжістю гірської річки, ароматом зеленого чаю, прохолодою десь далекого дощу…

Останній день догорав на горизонті за декілька кілометрів від м.Івано-Франківськ на березі р.Бистриці. І було радісно від того, що після двотижневого походу скоро повертатися до дому. Та водночас сумно, бо треба розлучатися з неповторною красою Карпатського краю, де гуцульськими вишиванками розсипані на нічному небосхилі зорі, де задивився у тишу букетик польових квітів, подарований від щирого серця, де назавжди запав у душу малиново-вершковий дзвін овечої отари та вільно-вільний простір для шалених мрій!

А зі словами особливої вдячності від імені усієї туристичної групи хочеться звернутися до директора Сумського районного БДЮ Обравит О.М. та керівництва ОЦПО та РТМ за фінансову підтримку походу, подякувати директору Великочернеччинської спец. школи Гур’яновій Т.О. за підтримку та допомогу в оформленні документів. А ще – схилити голову перед батьками учасників подорожі за їх довіру, розуміння, співпрацю та вихованих і працелюбних дітей.

Керівник туристичної групи Котькало Євгенія Сергіївна