У пошуках тепла…

Весна поступово набирала обертів веселим гомоном журавлів у неозорій високості, проблиском цнотливої зелені на узліссі, присмаком солодко вигрітого березового соку. Календар, перегорнувши першоквітневий день гумору та зафіксувавши останній навчальний день перед канікулами, зупинив свій відлік – час збирати рюкзаки…

Група туристів Великочернеччинської школи у складі 8 дітей, керівника Котькало Євгенії Сергіївни та заступника керівника групи Котькала Олексія Володимировича обрала маршрут І категорії складності довжиною 131км по Криму. У пошуках романтики та адреналіну, з метою участі у Всеукраїнському чемпіонаті спортивних туристських походів зі студентською та учнівською молоддю, на якому, до речі, літній похід у Карпати зайняв І місце на обласному етапі, спортсмени приїхали в м.Сімферополь та дісталися до м.Судак. Саме звідси життя набувало первіснообщинних ознак.

Ідучи трасою в Новий Світ, захоплено розглядали Генуезьку фортецю, дивувалися красі місцевої флори, а ще – на повні груди ловили чисте морське повітря. Невелика дистанція закінчилася ночівлею під улюбленою альпіністами г.Сокіл. Проте для мандрівників це був лише початок. Ще б пак, як же тут швидко заснути, коли під схилом, майже під ногами, б’ють навздогін розпінені хвилі Чорного моря. Для Аліни Антошенко побачити море було дебютом. А на першу туристичну стоянку завітала місцева жителька і, можливо навіть, господарка даної території – лисиця. Вона підійшла настільки близько і зовсім не тікала, що дозволило провести мандрівникам тривалу фотосесію. Та й гонораром тварину не образили – щедро почастували туристичною вечерею. У такій метушні десь за скелями загубилося сонце, а ніч ще довго напувала туристів своїми казковими снами.

Другий день походу залишиться в пам’яті стежкою ім. князя Л.С.Голіцина, який був засновником виноробства в Криму. Вузький прохід, що огинає г.Орел та мис Плоский над самісіньким морем, виходить у грот Шаляпіна, де й сьогодні збереглися голіцинські кам’яні арки – місця зберігання вина. Далі спортсменів захопив калейдоскоп легенд. За однією з них, пройшовши по «стежці вірності», що веде на м.Капчик, із заплющеними очима, можна довести свою лебедину вірність у коханні та відданість у дружбі. Дехто, навіть, захотів себе перевірити. А позаду залишалися фантастичні краєвиди: Зелена бухта, прикрашена фісташковими деревами; Синя бухта, де колись ховалися морські розбійники; Блакитна бухта, або Царська, на пляжі якої купався імператор Микола ІІ; наскрізний грот, у якому пірати зберігали свої скарби та дивакуватий Сонячний камінь. Проте ізюминкою дня була чимала ділянка по мокрих скелях над розкритими обіймами моря. Такого екстриму годі й шукати! Рахуючи дев’яту хвилю, по одному рухалися вперед. Неабияку підтримку для дівчат продемонстрували хлопці, які переносили їхні рюкзаки, подавали свої надійні сильні руки. А здатністю долати, здавалося б, нереальні перешкоди відзначився неодноразовий староста групи Влад Майдан, який на носочках, з рюкзаком на плечах, тримаючись за ледь помітні виступи на скелі зумів перейти над морською пасткою, хоча й «зупинив» серця інших туристів на декілька хвилин. Ночували під с.Громівка на березі невеличкої р.Шелен, неподалік від орди квітучого мигдалю та ще сонних після зими виноградників.

У с.Громівка попрощалися з цивілізацією і почали підйом в напрямку г.Сари-Сопла. Сонце лоскотало щоки, заглядало крізь окуляри й сміялося золотим промінням. Пообідавши біля озера, здійснили неабиякий крутий підйом на т/с Верхній Шелен, де й заночували. По-домашньому смакував борщ, якісно висушений Аліною Білокур, зігрівало солодке какао із згущеного молока. А вітер ні на хвилину не відступав, обгортаючи збиті та зідрані глодом і ожиною коліна туристів. Уночі сон мандрівників стерегли голосні сови.

З Верхнього Шелена перейшли через г.Берлюк на Нижній Шелен, задивляючись на яскраві килими із квітучих примул, підсніжників, пролісків та рясту – краса неймовірна! Позаду лишилися численні пам’ятні могили партизанам, туристська пошта із записками попередніх груп. А спортсменів радо вітало с.Поворотне, що швидко скінчилося вулицею в три будівлі. Зайшовши в каньйон Кучук-Карасу, група йшла по однойменній річці, майже кожні 10хв переходячи річку з краю в край. Саме тут, між гордими скелями, причаїлася прозора краса гірського водограю. У вдсп. Купель Молодості Рома Кіндзер та Вадим Гур’янов відкрили купальний сезон 2011 року, стрибнувши в обійми холодного котловану. Та що ті відчуття, порівняно з ефектом легенди про водоспад: тепер хлопці завжди залишатимуться молодими. Пройшовши через т/с Верхній Кок-Асан, організували табір неподалік лісничого містечка, смакували пловом і ловили у кишені золоті зорі.

Ранок віщував хорошу сонячну днину. Через т/с Нижній Кок-Асан узяли напрямок до ур.Шайтан-Капу, у яке спустилися з траси змієподібною стежкою. А далі – нескінченні зигзаги поміж букового лісу та вихід на Карабі-Яйлу. Плато Карабі густо промережане печерами, карстовими заглибинами, а ще – павутиною доріг, стежок, стежинок, що значно ускладнило орієнтування на місцевості. Та все це нічого, порівняно з негодою, яка розпочалася вже за півгодини нашого перебування серед неозорого простору Криму. Безжальний вітер пронизував наскрізь, неначе проходив крізь мембрани кожної клітини тіла. Дощ давав ляпаси по щокам, липнув до одягу, котився крижаними краплями у взуття. У тумані ледь змогли зійти на потік Суук-Су, яким, по коліна у воді та глині, спустилися на т/сЧегінітру. Мокрі й втомлені, горнулися один до одного під теплими спальниками й обговорювали день: дійсно, у такі моменти багато чого переоцінюєш і зовсім по-іншому дивишся на життя.

Дорогою на вдсп.Джур-Джур пройшли крізь усі пори року: спочатку зраділи теплому сонячному проблиску, посміхнулися весняним першоцвітам, а потім зашелестіли уцілілим сухим листям, змокли під холодним дощем, що закінчився снігом. А зранку на стоянці над водоспадом намагалися просушити одяг, що було майже безнадійною справою. Проте, як не дивно, пригодницький азарт не згас, а навпаки – жартували, сміялися, грали в карти, обмінювалися враженнями, а головне – так по-рідному, з неабиякою любов’ю дивилися в очі.

Від вдсп.Джур-Джур, що ще довго ревів навздогін, попрямували мало засніженою стежкою до вдсп.Джурла, де й зупинилися на ніч під розлогими лапами сосни кримської. Тут поділилися досвідом з групою туристів з Полтавської області, а пізніше – з туристами-москвичами. Мабуть, кожному запам’ятаються галаслива вечеря, наповнена сміхом під час чаювання із сухарями, охоплені полум’ям кросівки Альони Бурмаки, копчене у трубі тутешньої «буржуйки» ароматне сало. А також ніч – із сонним буркотіннями та постійною війною за шматочок спального мішка. Ранок приготував приголомшливий сюрприз: за наметом – справжня зима! Цукрові пагорби снігу сховали все: вчорашні сліди біля багаття, залишені просто неба речі та посуд, прихилили донизу гілки дерев та добряче засипали палатки. І здавалося, що то пінопластовий хаос, який безупинно з’являвся у повітрі і падав до ніг. Залишається тільки даватися диву, як у таких умовах Ярославу Марченку під заочним керівництвом дівчат вдалося приготувати смачну вечерю. Ось така вона – кримська весна: то щедра на візерунки цвіту, то заплакана в сідоволосому дощі, то розхристана від гри в сніжки.

Перехід у Долину Привидів не зайняв багато часу, однак туристи встигли намочити ноги по кучугурах снігу. Та як важко було ще зранку примусити себе одягнути заледеніле взуття! Саме тому хлопці, щоб зігрітися, влаштували цілий ритуальний танок, радуючи об’єктиви фотоапаратів своїми кумедними стрибкоподібними рухами. У Долині Привидів зупинилися біля Великого Хаосу, де і цього разу був невеликий кам’яний обвал. А в ущелині височіли химерні фігури, виточені в скелях вітром. Що вони тільки не нагадують! Якраз тут на стоянці Сергій Ващенко, за допомогою спритності і кмітливості, зміг упіймати маленьку рибку, лише жаль, що не золоту…А за когортою паралізованих хмар виглядав могутній велет –г.Чатир-Даг, увесь повністю забілений у снігові вершки. Добігав кінця останній день десятиденного походу, що буде неодноразово повертатися у пам’ять туристів. Таких випробувань, які випали на плечі цієї групи, важко й згадати. Але все подолала неабияка згуртованість колективу, відповідальність, взаємодопомога туристів.

Уже за кілька сотень кілометрів залишилися голос схвильованого моря, морозиво гірських засніжених хребтів, блиск жовтоокого примулового цвіту, а в душі ще можна відшукати запах кисло-гіркого диму від вечірнього багаття, на руці ще можна спіймати тепло чиєїсь дружньої долоні, у серці – ще горить незбагненна любов до краси…Ось так у пошуках тепла і закінчився туристичний похід. Ні, не просто похід, а черговий екзамен на совість, який, до речі, усі здали на відмінно!

Від імені туристичної групи зі словами глибокої вдячності звертаємося до Олени Миколаївни Коротенко, директора Сумського районного БДЮ, за фінансову підтримку та співпереживання. А також доземний уклін батькам учасників походу за їх довіру, розуміння та співпрацю.

Керівник туристичної групи Котькало Євгенія Сергіївна