Життя – це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’яталися...

Невгамовний час дивовижно швидко креслить свою траєкторію. Уже достиглий вересень щоранку збирає на шкільному подвір’ї сотні допитливих оченят і веде новими дорогами Альма-матер. А на згадку після солодко-сонячного літа залишається калейдоскоп вражень від шалених канікул і ще довго сниться екзотика літнього відпочинку.

Для семи учнів Великочернеччинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Сумської районної ради та трьох учнів Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів медовий серпень запам’ятається туристичним походом першої категорії складності до перлини української географії – мальовничих і ніким ще до кінця не розгаданих Карпатських гір. 26-годинне перебування у потязі сполученням «Харків – Івано-Франківськ» познайомило учасників подорожі і встигло об’єднати їх в одну дружню багатодітну родину з тринадцяти чоловік: десять дітей та троє дорослих, серед яких керівники походу Котькало Олексій Володимирович – учитель фізики та фізичної культури та Котькало Євгенія Сергіївна – учитель біології Великочернеччинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Сумської районної ради, а також заступник керівника групи Берестовський Віктор Іванович – учитель іноземної мови Косівщинської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Залізнична станція с.Вороненко гостинно зустріла туристів теплим дрібним дощиком, а ще – відсутністю можливості дістатися у смт.Ясіня, що було стартовим місцем походу. Довелося рухатися колишньою дорогою, яка нині перетворилася на гірський потік, меандруючи серед стрункого смерекового лісу. Зареєструвавшись у Ясінянському аварійно-рятувальному пункті, група почала долати перші кілометри туристичного маршруту. А обабіч дороги шумить грайлива Чорна Тиса, тікаючи товстою гадюкою поміж гладенько обточеного, молочно-коричневого каміння. Мерехтять різнотрав’ям узлісся, звабливо виглядають з-під зеленого листя оченята переспівших суниць, приваблює погляд червонощока малина. Діставшись туристичного притулку «Драгобрат», група організувала ночівлю. І вже за чашечкою гарячої кави, приготованої з любов’ю, почалися справжні розваги: захопливі життєві історії від Білашевського Ігора, дотепні жарти та невгамовна хвиля анекдотів від Віктора Івановича, творчо-гумористична гра в асоціації. А над шпилями Жандармів безперестанку скупчувалися чорні густі хмари, руйнуючи наші плани на наступний день…

Дійсно, маршрут другого дня видався складним: туман ховав будь-які орієнтири довкола, рухатися довелося занадто повільно, щоб не втратити стежку. Проте згодом вона перетворилася на суцільні хащі ялівцю, котрі так нахабно били мокрими лапами по колінах. Дійшовши до оз.Івор, мандрівники зустріли групу туристів із м.Суми та, отримавши позитивний заряд енергії від земляків, не зважаючи на рясний дощ і пронизливий вітер, здійснили підйом на г.Велика Близниця (1881м). Для декого це була перша підкорена вершина в житті! А далі де й поділися дощові хмари – один за одним почали з’являтися неймовірні краєвиди: гори виринали з-під вершкового туману, неначе підводні човни, темні ліси розбігалися врізнобіч, поміж хребтами жовтіли просторі полонини. Подолавши за двадцять км, досхочу поласувавши кисло-солодкою чорникою, туристи дійшли до притулку «Перелісок», де й зупинилися на ніч. Дякуючи доброму серцю власника притулку, група отримала можливість заночувати в приміщенні, скористатися грубою для приготування вечері, та найважливіше – відвідати баню!

Ранок постукав у вікна хорошою погодою. Тому спускаючись до м.Рахова, учасники походу милувалися пейзажами Карпатських гір, на повні груди вдихали чисте свіже повітря, жартували, ділилися шаленими враженнями від побаченої краси. А вже в центрі Європи, перекусивши, вирушили трасою в напрямку с.Богдан, де заночували на туристичній стоянці «Олеся». До речі, мабуть кожному запам’ятається екстримальний перехід до місця зупинки підвісним містком, який, здавалося от-от розсипеться. Однак смачна вечеря на тому боці річки було варта таких зусиль.

Наступного дня, пройшовши повз Говерлянське лісництво та КПП «Тишора», мандрівники рухалися лісовою дорогою вздовж р.Великий Балцатул в напрямку однойменного урочища. Минаючи величезні кущі папоротей, здавалося, що опинилися в далекій палеозойській ері. Організувавши наметове містечко, туристи ще довго проводжали каравани хмар понад Чорногірським хребтом. І як вони туди дісталися, адже там зібрані найвищі вершини Українських Карпат! Саме їх згадував М.Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків», населивши ці місця мольфарами та чугайстрами, мавками та лісовиками. Саме тут розпалив вірне кохання Івана та Марічки. А сон цієї ночі був аж занадто наполегливим, тому більшість учасників походу швиденько поринули на крилах божевільних мрій в країни кольорових видінь, туди, де бере початок музика трембіт…

Звісно, підйом на Чорногірський хребет був найяскравішим моментом подорожі. Дорога перескакувала річку з берега на берег, тікала в полон смерекового лісу, дерлася круто вгору по чагарниках ялівцю, чеплялася за одяг колючками солодкої малини. Дивовижна краса панорами з хребта запам’ятається назавжди. Перед очима вже пройдені гірські масиви, щойно залишене місце ночівлі, нові вершини, які кличуть до себе… Сфотографувавшись біля руїнів колишньої обсерваторії на г.Піп-Іван (2028м), туристи почали рухатися по хребту з легкістю долаючи г.Дземброню (1877м), г.Мунчел (1998м), г.Бребенескул (2035м). Сонячне проміння лоскотало щоки, підступно щипало за носа, залишаючи перші ознаки засмаги; вітру – ані колихне! Ніхто й не думав, що ночувати доведеться аж настільки в холодному місці – на висоті 1801м над р. м. біля оз.Бребенескул. Навіть не дочекалися, доки довариться борщ, і, хрумкаючи напів сирою капустою, подумки співчували один одному.

Цей день усі чекали з неабияким хвилюванням! Ще б пак, за маршрутом був підйом на г.Говерла (2061м) – найвищу точку в Україні. Проте хоч і здавалося, що до неї рукою подати, та як зауважив один із учасників походу: «За цією горою буде точно ще одна гора!». Довелося поборотися з г.Ребра (2001м), перехопити подих від надзвичайної перлини Карпат – оз.Несамовитого (тут за легендою збираються душі померлих), підкорити г.Туркул (1933м), г.Данцир (1845м), г.Пожежевська (1822м), г.Брескул (1911м). Ось вона – мрія! За кілька кроків – вершина, а отже – перемога! Перемога над собою! Стільки відразу яскравих емоцій, телефонних дзвінків батькам, рідним, друзям: «А я на Говерлі!». У сідловині, після спуску з самої вершини, сюрприз для новачків – посвята в туристи. Тепер частинка душі кожного з учасників походу повинна носити найсвятіше почуття: уміння бачити, відчувати й любити прекрасне, щоб зберегти його для наступних поколінь, передати у спадок, як духовну реліквію.

Ніч в ур.Козьмешик на березі однойменної річки була теплою і зоряною. Багаття гралося навколо казанка, у якому вибулькував малиновий компот. І знову довгі розмови, кумедні історії та дружні погляди, а за плечима – стільки пройдених кілометрів, стільки вражень і відчуттів!

Останні дні подорожі , уже за межами маршруту, група провела у Яремчі, поблизу водоспада Пробій, у якому, як говорить легенда, залтшився німецький танк із часів Другої світової війни. Тут і сувенірні лавки з усілякою всячиною, тут і затишні колиби із приємним запахом гуцульських страв. Проте настрій чомусь не такий святковий: казка туристичного життя добігає кінця…А потяг «Івано-Франківськ - Харків» уже вигукує своє прощальне «ту-ту» на залізничному вокзалі рідного міста Сум…

                                                                                Котькало Євгенія Сергіївна, керівник походу.