Битицьке городище як є унікальна пам’ятка  історичного минулого

не тільки Сумщини, а й усієї України

Археологію порівнюють із детективною роботою. Археолог є представником творчої професії, у якій застосовуються властивості живої уяви і «відтворення» картин світу про минуле людства. Для цього необхідно вміти логічно мислити та бути винахідливим. Учений-дослідник у своєму розпорядженні має лиш шматочки окремих пазлів – загадкові картини, які йому необхідно вміти відгадувати. Кожні збережені знаки мають натяки, рідко – остаточну відповідь.

Недалеко від села Велика Чернеччина Сумського району Сумської області знаходиться Битицьке городище, яке є унікальною пам’яткою  історичного минулого не тільки Сумщини, а й усієї України.

Відвідавши місце розкопок, прочитавши багато книг про волинцевську археологічну культуру, ознайомилася із знахідками цього городища в Сумському краєзнавчому музеї, ми зрозуміли, що історія є надзвичайно близькою кожному з нас. Адже ми можемо доторкнутися до її свідчень, побачити рештки історичного минулого своїми очима, і для цього не завжди потрібно долати величезні відстані – достатньо уважніше роззирнутися довкола.

Об’єктом  мого дослідження є Битицьке городище, а предметом дослідження – волинцевська археологічна культура.

Мета пошукової роботи полягала в тому, щоб дослідити Битицьке городище як пам’ятку історії та джерельну базу волинцевської культури, а особливо звернути увагу на етнічний зв'язок  даної археологічної культури та українського народу.

Ця унікальна памятка привертає увагу археологів з середини ХХ ст.. У 1985 -1991рр. на Битицькому городищі постійно працювала експедиція під керівництвом О. В. Сухобокова та С. П. Юренко.

Ними було досліджено площу понад 5 тис. кв. м., що загалом становить незначний відсоток його території. Отже, залишається простір для дослідження сучасним археологам.

Городище знаходиться на відстані до 2,0 км від села Битиця вгору за течією р.Псел, де займає відріг  високого ( близько 35м ) корінного берега. Разом з розташованими поблизу неукріпленими частинами, загальна площа городища становить близько 11 га. Майданчик власне городища ( площа 6,5 га) відрізаний від плато подвійною лінією валів та ровів. Більшість цих укріплень було споруджено ще в скіфсько-сарматський період. На найбільш стрімких ділянках схилів штучні укріплення відсутні. На думку дослідників, Битицьке городище було великим торгівельно-ремісничим та адміністративним центром. Археологами повністю розкопано 48 житлових приміщень.

Основним типом волинцевського житла була прямокутна напівземлянка, площею від 12,0 до 40,0 кв. м. Стіни здебільшого мали стовпову конструкцію. Масово використовувалися зруби, менш поширеними були стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля  - двосхила, засипана зверху шаром землі чи глини. У волинцевських  житлах ,як опалювальні споруди використовувались печі, зведені в одному із закутів.

Отже, представники даної археологічної культури мали специфічні особливості в будівництві, притаманні предкам українського народу : вони обмазували глиною свої житла, будували двосхилі дахи та використовували піч, яка надовго стане одним із найважливіших символів української оселі.

Поміж жител – напівземлянок  знайдені юртоподібні будівлі з вогнищем у центрі, які свідчать про етнічну неоднорідність населення городища. Окрім жител, археологами були розкопані господарські споруди та ремісничі майстерні.

Отримані в ході багаторічних досліджень матеріали, представлені землеробськими знаряддями ( наральники, чересла, серпи, коси-горбуші ), деревообробними інструментами ( сокири, струги, тесла, пилка, ложкорізи ), побутовими предметами ( казани, ножі, ключі-відмички), прикрасами ( намисто, браслети, скроневі кільця) – загалом близько 250 найменувань виробів дають уявлення про господарство, життя, побут і заняття мешканців городища. Не має аналогів і кількість предметів, що відносяться до екіпіровки воїна-вершника : вістря списів, дротики стріл, шабля, бойовий ніж, навершя булави, кистень, залізний круглий щит, а також вудила та стремена.

Опрацювавши кісткові рештки тварин з городища вчені зробили висновок, що тваринництво було добре розвиненим, конярство відігравало важливу роль, скотарство  мало молочно-м’ясний напрям. Та все ж основа господарства – землеробство. За результатами досліджень встановлено, що найпоширенішими були такі зернові культури як просо, ячмінь плівчастий, пшениця голозерна, пшениця плівчаста, жито, овес.

Отже, завдяки сприятливим умовам життя представники волинцевської археологічної культури могли займатися і тваринництвом, і землеробством, закладаючи фундамент працьовитості у ментальність східних слов’ян-праукраїнців.

Визначне місце Битицького городища серед волинцевських пам’яток, його розташування, укріплення і безпрецедентна кількість сільськогосподарських знарядь, ремісничого інструменту,зброї вказують на особливий соціальний і економічний статус даної пам’ятки і дають можливість ученим відносити її до ранніх протоміських центрів, які відігравали важливу роль у процесі формування державності у слов’ян. Але, цей процес не завершився через загибель городища на початку ІХ століття.        

Учасники краєзнавчої експедиції - вихованці

краєзнавчого гуртка на базі

Великочернеччинської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.

керівник експедиції Кутник О.І., учитель історії

Великочернеччинської спеціалізованої школи