Вільшанські Линтварьови - нащадки дворянського роду

Багата й славна Сумщина своєю героїчною історією, неповторною природою й талановитими людьми.

Але для нас Сумщина – це, перш за все наш, рідний Сумський район , це наша рідна Велика Чернеччина, що обросла, ніби осінніми грибами, невеличкими селами: Липняк, Вільшанки Хомине. Це земля  наших дідів, батьків, це наша квітуча, пишна земля, яка має цікаву історію, а за історією - люди.

Очі спрагло вбирають

Небо – рідне до сліз…

Виплива, проступає

Синій Псел між беріз.

Милі серцю Вільшанки!

Тут хмільний без вина.

Вечори і світанки,

І небес глибина.

Це рядки з поеми Анатолія Семенюти  «Вільшанські етюди» , присвячені відомому художнику-жанристу Костянтину Олександровичу Трутовському, який неодноразово бував на хуторі Вільшанки в Линтварьових.

Рід Линтварьових був великий і знаний у Сумському повіті. Видатний російський письменник Антон Павлович Чехов неодноразово відпочивав разом із рідними у дворянській садибі Линтварьових на Луці . На згадку про це перебування в 1960 році тут було відкрито будинок-музей А. П. Чехова, у місцевій пресі надруковано багато публікацій про сім’ю лучанських Линтварьових.

На жаль, історія роду вільшанських Линтварьових досліджена мало. Ця сім’я мала багато уславлених представників, тому мальовничі Вільшанки відвідували відомі люди. Гостинні Линтварьови створювали всі умови для творчості, а природа біля Псла та навколо місцевих озер зачаровувала. Тож наша розповідь не тільки про цікавий вільшанський дворянський рід, а й про їх славних гостей та знайомих.

Існує дві версії про те, як землі х. Вільшанки стали власністю Линтварьових. Перша – ці землі були їм подаровані за службу, бо родоначальником цього роду був сотник Сумського слобідського полку Андрій Марченко.

За другою версією – родоначальник роду Линтварьових, займаючись торгівлею, назбирав достатньо грошей для того, щоб купити землю разом з працюючими на ній селянами.

За допомогою роботи Олександра Козлова «Родовід Линтварьових» ми маємо змогу дослідити родовід вільшанських Линтварьових .

У Степана Гнатовича Линтварьова було два сини, Степан  та Іван  і дві доньки,  Агрипина та Пелагея .

Іван Степанович був власником сіл Рогізне та Вільшанки Сумського повіту. Село Рогізне після його смерті було продане іншому власнику, а сини  – Олександр Іванович  та Іван Іванович стали жити в селі Вільшанки. Братам належало 395 дес. землі, цегельний та вапняний заводи.

Іван Іванович був губернським секретарем.

Його дружиною  була Єлизавета Олександрівна Трутовська, сестра відомого російського художника-жанриста К.О.Трутовського. Костянтин Олександрович любив це маленьке живописне село, тому часто приїздив до сестри. Враження, винесені з цих місць, дали основу для багатьох творів майстра.

Художник захоплено писав:„Іноді, у літній час, я проживав у моєї сестри біля Сум у селі Вільшанці. Село це розташувалося в живописній місцевості на річці Псел. Садиба побудована на галявині серед вічного лісу, на узвишші, біля підніжжя якого знаходиться й друга  садиба, оточена ставками, а за ними знову віковічний ліс. За півверсти від садиби підносяться крейдяні гори, з яких видобувають крейду, у збудованих тут заводах випалюють вапно. Оскільки в сусідніх повітах Полтавської і Чернігівської губерній заводів по виробництву вапна немає, то з цих повітів з весни наїжджає маса чумаків… ”.

Мистецтвознавці припускають, що всі полотна К.О. Трутовського, на яких є водоймища, написані саме в мальовничому хуторі поблизу Великої Чернеччини.

Художник створив велику кількість жанрових картин з життя селян, які відзначаються гострою спостережливістю, м’яким гумором.

 Деякі ж твори мають елементи документальності, безпосередньо перенесені з сумських вражень.

Легко впізнають сумчани й тепер своє місто на картині К.О. Трутовського «Базар у провінції», де відтворена, зокрема, Іллінська церква. У цьому творі художник прагне в широкій панорамі базару, як у фокусі,  показати життя мешканців провінційного закутка.

У Олександра Івановича Линтварьова було двоє дітей, Олександр  та Віра. Олександр Олександрович закінчив гімназію та прослухав курс медичних наук у Київському університеті. Він п'ятнадцять років був Почесним мировим суддею Сумського повіту.

У Івана Івановича Линтварьова та його дружини Єлизавети Олександрівни (Трутовської) було шестеро дітей. Одного з синів хрестив  поміщик Павло Михайлович Линтварьов з Луки. Отже, лучанські та вільшанські Линтварьови, будучи родичами, підтримували дружні відносини один з одним.

А. П. Чехов разом з важкохворим братом Миколою Павловичем у 1889 році, перебуваючи на Луці , декілька разів відвідує Вільшанки. На той час Микола Чехов був відомим художником у Москві. Незважаючи на слабкість, на Луці та Вільшанках М. П. Чехов часто виходить на натурні замальовки. У будинку- музеї А. П. Чехова в Сумах зберігається малюнок з натури Миколи Павловича «Другий приїзд у Вільшанки до Линтварьових».

Після смерті брата Антон Павлович часто прагнув знову побувати на Луці, але цей намір вдалося здійснити тільки в серпні 1894 року. Це була остання його поїздка до Сум.

І, звичайно, як завжди, великий російський письменник відвідав с.Вільшанки.

Збереглася стара світлина про ці гостини. Всі гості сфотографувались на порозі старого будинку з міцними білими колонами. Серед присутніх – Наталія Михайлівна та Павло Михайлович Линтварьови (лучанські), А.П. Чехов зі своїм другом  відомим письменником Г. М. Потапенком. Всі вони люди передових поглядів та українофіли.

Тож можна зробити висновок, що вільшанські Линтварьови, приймаючи у своїй садибі регулярно  відомих людей, з передовими поглядами самі були такими ж лібералами. Наприклад, у Костянтина Івановича Линтварьова дружиною була Катерина Мусіївна Синіцина, колишня дворова селянка. Сергій Іванович був доктором медицини, до нього часто звертались місцеві селяни за допомогою, знаючи що він не відмовить.

Рід вільшанських Линтварьових прославив ще один його представник Іван Іванович (1868-1937). Він закінчив медичний факультет Київського університету, працював під керівництвом академіка І. П. Павлова . Перу І. І. Линтварьова належить більше 50 праць, присвячених різноманітним питанням медицини, що свідчить не тільки про ерудицію, але і про працелюбність та енергію.

В 1915-1916рр. Вільшанки відвідав  відомий український художник, поет, засновник Сумського художнього музею Никанор Харитонович Онацький.

Художник потоваришував з усіма членами сім’ї Линтварьових. Важливість значення художнього спадку Н. Онацького в тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відобразив сучасний для нього місця, архітектурні споруди, які були пов’язані з іменами відомих людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із зображенням поміщицьких садиб, зокрема і Линтварьових.

У квітні 2013 року в нашу школу приїздив нащадок лучанських Линтварьових Олесь Линтварьов, який мешкає в США.

Зустріч була теплою і зворушливою, ми багато дізнались про славну династію. Особливо всіх вразила любов  гостя до України, до українських традицій та рідної мови, хоча він був зовсім маленьким коли сім’я емігрувала.   

Ми не ставимо в цій роботі остаточну крапку, бо надіємося в майбутньому зустрітися з іншими нащадками славного роду.  

Учасники краєзнавчої експедиції - вихованці

краєзнавчого гуртка на базі

Великочернеччинської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.

керівник експедиції Кутник О.І., учитель історії

Великочернеччинської спеціалізованої школи